Метатеоретична мозаїка життя свідомості

Анатолій Васильович Фурман

Анотація


Пропоноване методологічне дослідження присвячене створенню оновленої версії метатеорії свідомості інтелектуальними засобами реконструювання її первинної версії (М. К. Мамардашвілі, О. М. П’ятигорський, М. Ю. Савельєва) у форматі поєднання філософського і науково-гуманітарного вимірів метатеоретизування з допомогою задіяння свідомісних і суто рефлексивних інструментальних ресурсів професійного методологування загалом і циклічно-вчинкового підходу зокрема. Логіка побудови вказаної версії, що втілена цим дослідженням, здійснена у чотири тематично центрованих й концептуально оформлених етапи або вчинкові такти миследіяння. На першому проаналізовані дві, найбільш системно довершені та культурно значущі, парадигмальні течії філософсько-наукового конструювання теорії свідомості – граматологічна (семіотична) і метатеоретична (метафізична), що кардинально відмінні своїми засновками і настановленнями, поняттями і моделями, мереживом концептуальних і теоретичних побудов, а головне – обстоюваною ними різною методологічною оптикою пізнання того, що визначально являє собою свідомість як буттєво вкорінена дійсність людського життя. Доведено, що альтернативність названих течій відповідно стосується або заперечення, або підтримки та розвитку метафізичного статусу свідомості поза знаковим простором, відкиданні або прийнятті форми чи так званої “чистої форми” (пустого змісту) за сутність свідомості й відтак у нівелюванні або рефлексивному опрацюванні свідомості як трансцендентного засновку та атрибутивної події-властивості позалогічного буття; тому вактуальнення свідомого акту-досвіду – це його постійне розпросторення назовні, за межі реальності, тобто перебування у стані безупинного цілісного трансцендування. Крім того, аргументована альтернативність вказаних течій за поняттєво-категорійним тезаурусом, дослідницькими стратегіями і  мислекомунікаційними дискурсами, самодостатніми наборами методів, процедур, засобів та інструментів методологування, а також за конкретикою складноструктурованих методологічних оптик. У ситуації з метатеорією остання дає змогу вивчати й описувати свідомість опосередковано як встановлення умов функціонування свідомої здатності людини, причому безвідносно до культури і зовнішнього світу, беззмістовно, із формальних позицій, безособово і безсуб’єктно, у непрямий спосіб та із задіянням новітніх ресурсів метаметодології відносно трансцендентного засновку – форми як сутності свідомості. На другому етапі метатеоретизування зреалізована циклічно-вчинкова мислесхема розгортання його основних процедурних напрямків, що аргументує буттєствердну сутність свідомості й уможливлює відшукання основи свідомісного, власне прагматичного, уприсутнення людини у світі, у центрі якого перебуває майже безперервна її боротьба із власною свідомістю, що спрямована на упокорення, обмеження чи принаймні на раціональне унапрямлювання її надмірних самодостатності і самоактивності. Це спричинило здійснення низки методологічних заходів, серед яких обов’язковим стало прийняття сфери свідомості як квазіпредметної, псевдопросторової, позачасової, розуміння її онтологічного вкорінення (статусу) й відтак розгляду метасвідомості як самобутньої пізнавальної сфери поверх психічних процесів і логічних процедур, а також використання близьких до повсякденного мовлення термінів і понять стосовно їх уживання як властивостей роботи зі свідомістю та оперування ними у форматі метамови як каналу її пояснення та опису. Воднораз на цьому етапі вперше уведено в науковий обіг термін “опанування свідомістю”, зміст та обсяг якого фіксує відносно оптимальний режим згармонування просякнутого енергетикою свідомої здатності матеріалу і ставить проблему самоопанування свідомістю власним подієвим ритмом. Аргументовано, що на ситуаційному етапі метатеоретизування як учинення досягається розуміння свідомості як рамкової умови всієї подальшої роботи саме як із метасвідомістю, на мотиваційному – вактуальнюється та інтенціюється поле боротьби зі свідомістю, коли спонукального піку досягає прагнення особи внутрішньо здолати її необмежену спонтанність і самодіяльну плинність, котрі протистоять раціонально-вольовому обрамленню психічного життя, на діяльнісному – здійснюється різноаспектна робота зі свідомістю, спрямована на виявлення умов перебігу свідомого вчинення, на вивчення внутрішньої картини актуалізації свідомого досвіду як зусилля виходу людини за межі наявної реальності й одночасно за рубежі себе як “світу всередині свідомості”, на післядіяльному – відбувається відносно нетривке опанування особистістю свідомістю як ситуаційне збалансування її онтологічно вкоріненого життя-трансцендування і воднораз досягається  володіння свідомістю життєвим шляхом самої особистості. На третьому етапі метатеоретизування здійснено системне рефлексивне поєднання двох парадигмальних напрямів або методологем вивчення свідомості – теоретичного (предметоцентрованого, емпірично психологічного) і метатеоретичного (онтологічного, квазіпредметного, метафізичного). Обґрунтовано, що у психології свідомість незмінно розглядається у дійсності психіки, психічних процесів і предметного змісту, у її єдності і взаємному зумовленні із несвідомим, тобто у напрямку виявлення її феноменального і суто емпіричного багатоманіття та безміру створених теоретичних конструктів, що в кращому разі поіменовують і конвенційно розмежовують ознаки, властивості та особливості розвитку психодуховних явищ. Яскравим прикладом тут є добре відомі, парадигмально близькі, теоретичні системи – психоаналіз З. Фройда та аналітична психологія К.Г. Юнга, а також популярні на сьогодні нейробіологічні теорії свідомості, що ґрунтуються на штучній “натуралізації”, матеріалізації (шляхом вимірювання інфоенергетичних імпульсів різних ділянок мозку) цієї “сфери забутого буття”, що ніколи до кінця не пізнавана (І. Кант). Виокремивши несвідоме і надавши йому вповні міфологічного наукового статусу (як “депозиту всього людського досвіду”, як тієї “готової до реагування, живої і відкритої системи, котра невидимими шляхами, а тому найдієвішими, регулює індивідуальне життя” тощо), лідери Віденської школи психології здійснили підміну предмета дослідження: реально вивчаючи індукцію умов набуття нового свідомого досвіду кожним з учасників психоаналітичного процесу, вони піддавали аналізу мисленнєво сконструйоване несвідоме (відповідно індивідуальне та колективне) як якийсь бездонний предмет, котрий не можна зліквідувати, а лише завдяки здійсненню певної теоретичної роботи з ним розвинути та употужнити свідому здатність,, розширити буттєвий горизонт їх власної свідомості. Саме у цьому – онтологічному – сенсі “несвідомого не існує” (М. К. Мамардашвілі), воно найчастіше становить певну плинну межову точку свідомості – зрозуміти невідоме, являє собою її своєрідний рубікон освітлення щілин та закутків буття. Тому висновується, що свідомість – це єдина справжня сила – енергія теперішнього як здатність духу в ідеальній площині екзистенціювання вибудовувати порядок із хаосу, добувати й примножувати мудрість свідомісними ресурсами дослідження і самопізнання, мислевчинення і самотворення. Субстанційною перевагою свідомості є спонтанність і свобода екзистенції її прозорої духовної енергетики, яка й уможливлює життя на якісно вищому рівні самоконструювання і самотворення буття – в особі людини розумної, діяльної, креативної. На четвертому етапі, відштовхуючись від шести базових засновків побудови самобутнього термінологічного апарату метатеорії свідомості, доказана оптимальна наявність восьми категорійних понять, що співвіднесені між собою за принципами циклічно-вчинкового підходу та в бінарний спосіб. У результаті отримані й охарактеризовані за обсягом, змістом і значенням такі бінарні щеплення вторинних і первинних термінів метамови: ситуація: “сфера свідомості” і “свідома здатність”, мотивація: “стан свідомості” і “текст свідомості”, дія: “матеріал свідомості” і “форма свідомості”, післядія: “структура свідомості” і “свідомий досвід”. Обидві четвертинних організованості термінів у синтезі та різноякісних взаємозв’язках первинних (так званих прагмем) і вторинних (базових метапонять) згустків метамови дають змогу із метатеоретичних позицій створити довершену картину свідомості як онтологічно вкоріненої, напівоприявненої у реаліях людського повсякдення, властивості.

The proposed methodological research is devoted to the creation of an updated version of the consciousness metatheory by intellectual means of its original version reconstruction (M. K. Mamardashvili, O. M. Pyatygorskiy, M. Yu. Savelyeva) in the format of the philosophical and scientific-humanitarian dimensions combination of metatheorizing with the help of the involvement of conscious and purely reflexive instrumental resources of professional methodologization in general and the cyclically-deed approach in particular. The logic of constructing a given version, embodied by this study, is carried out in four thematically centered and conceptually designed stages or deed tact of mind activity. At the first stage two the most systematically perfected and culturally significant paradigmatic streams of the philosophical-scientific construction of the consciousness theory are analyzed – gramatological (semiotic) and metatheoretical (metaphysical), which fundamentally differ by their foundations and guidelines, concepts and models, lace of conceptual and theoretical constructs, and the main thing – by advocated by them different methodological optics of knowing what determinately represents consciousness as the existentially rooted reality of human life. It is proved that the alternativeness of named streams accordingly relates either to negation or to the support and development of the metaphysical status of consciousness beyond the symbolic space, to the rejection or acceptance of the form or the so-called “pure form” (empty content) for the essence of consciousness and, therefore, in leveling or reflexive elaboration of consciousness as transcendental foundation and attributive event-property of out-of-logical being; that is why actualization of a conscious act-experience is its constant propagation outside, beyond the limits of reality, that is, staying in a state of continuous holistic transcendence. In addition, it is reasoned alternativeness of named streams according to conceptual-categorical thesaurus, research strategies and mind-communicative discourses, self-sufficient sets of methods, procedures, means and tools of methodologization, as well as to the specifics of complex structured methodological optics. In the situation with the metatheory, it enables to study and describe the consciousness indirectly as the establishment of conditions for the functioning of the conscious person’s capacity, and without regard to culture and the outside world, meaningless, from formal positions, impersonal and insubstantial, indirectly and with the use of the latest resources of meta-methodology in relation to transcendental foundation – form as the essence of consciousness. At the second stage of metatheorizing, a cyclically-deed mind-scheme of deployment of its main procedural directions is implemented, which justifies the life-affirming essence of consciousness and makes it possible to find the basis of a conscious, actually pragmatic, human presence in the world, in the center of which there is almost an ongoing struggle with its own consciousness aimed at restraint, restriction or, at least, rational regulation of its excessive self-sufficiency and self-activity. This led to the implementation of a number of methodological measures, among which became obligatory the adoption of the sphere of consciousness as a quasi-subject, pseudo-spatial, timeless, understanding of its ontological rooting (status) and, consequently, consideration of metaconsciousness as a distinct cognitive sphere over mental processes and logical procedures, as well as the use of close to the daily speech of terms and concepts regarding their use as properties of work with consciousness and their operation in the format of a metalanguage of its explanation and description. At the same time, at the “mastery of consciousness”, the content and scope of which captures a relatively optimal mode of harmonizing soaked with energy of conscious capacity of the material, raises the problem of self-mastering by consciousness with its own rhythm. It is argumented that at the situational stage of metatheorizing as a committing, an understanding of consciousness as a framework condition of all subsequent work is achieved precisely as with metaconsciousness. At a motivational stage – the field of struggle with consciousness is actualized and intended, when the stimulus peak reaches the person’s aspiration to internally overcome its unlimited spontaneity and self-active fluidity, which confront the rational-volitional frame of mental life. At the action stage - a multi-dimensional work with consciousness is carried out, aimed at revealing the conditions of conscious committing, the study of the internal picture of the actualization of conscious experience as an effort to exit human beyond the existing reality and at the same time beyond oneself as a “world within consciousness”. At the after-action stage – there is a relative mastering the consciousness by a person as a situational balancing of its ontologically rooted life-transcendence, and at the same time mastering the consciousness by life path of the person himself. At the third stage of metatheorizing a system reflexive combination of two paradigmatic trends or methodologems of consciousness studying is carried out – theoretical (subject-centered, empirically-psychological) and metatheoretical (ontological, quasi-subject, metaphysical). It is substantiated that in psychology the consciousness is invariably considered in the reality of the psyche, the mental processes and the substantive content, in its unity and mutual predetermination with the unconscious, that is, in the direction of revealing its phenomenal and purely empirical diversity and immensely created theoretical constructs, which at best name and conventionally distinguish signs, properties and features of the development of psycho-spiritual phenomena. A striking example of this is the well-known, paradigmly close, theoretical systems – S. Freud’s psychoanalysis and C. G. Jung’s analytical psychology, as well as today’s popular neurobiological theories of consciousness that are based on artificial “naturalization”, materialization (by measuring the information-energetic pulses of different parts of the brain) of this “sphere of forgotten being,” which is never fully known (I. Kant). Having singled out unconscious and giving it the complete mythological scientific status (as “the deposit of all human experience” as the “ready-to-react, living and open system, which by invisible ways, and therefore the most effective, regulates individual life”, etc.), was made a substitution of the research subject: really studying the induction of the conditions for acquiring a new conscious experience by each of the participants in the psychoanalytic process, the leaders of the Vienna School of Psychology subjected to the analysis a mentally constructed  unconscious (respectively, individual and collective ) as a bottomless subject, which can not be liquidated, but only through the implementation of a certain theoretical work with it to develop and to power up conscious ability to expand the existential horizon of their own consciousness. Namely in this – ontological – meaning of “the unconscious does not exist” (M. K. Mamardashvili), it is often a certain fluid boundary point of consciousness to understand the unknown, its kind of rubicon of illumination of the cracks and the corners of life. That’s why it is concluded that consciousness is the only true power – the energy of present as the ability of the spirit in the ideal plane of existency to build order from chaos, to extract and multiply wisdom by the conscious resources of research and self-cognition, mind committing and self-creation. A substantial advantage of consciousness is the spontaneity and freedom of the existence of its transparent spiritual energy, which enables life on a qualitatively high-level level of self-design and self-creation of being – in the embodiment of a reasonable, active, and creative person. At the fourth stage, based on six basic foundations of the construction of the original, terminological apparatus of a metatheory of consciousness, the optimal presence of eight categorical concepts that are correlated with each other according to the principles of the cyclically-deed approach and in a binary manner has been proved. As a result, the following binary inoculations of the secondary and primary terms of the metalanguage were obtained and characterized by the scope, content and significance: the situation: “sphere of consciousness” and “conscious ability”, motivation: “state of consciousness” and “text of consciousness”, action: “material of consciousness” and “form of consciousness”, the after-action: “the structure of consciousness” and “conscious experience”. Both quaternary organizations of terms in the synthesis and different-quality interconnections of the primary (so-called pragmeme) and secondary (basic metaconcepts) metalanguage clots allow from the metatheoretical positions to create the perfect picture of consciousness as ontologically rooted, half-drawn in the realities of human everyday life property.


Ключові слова


метатеорія; парадигма; методологема; методологічна оптика; циклічно-вчинковий підхід; філософське методологування; методологічна рефлексія; мета свідомість; несвідоме; підсвідоме; принцип бінарної кватерності; метамова; онтологічна картина свідомості

Повний текст:

PDF>PDF

Посилання


Академік Роменець: творчість і праці: зб. ст. / упоряд. П.А. М’ясоїд; відп. ред. Л. О. Шатирко. – К.: Либідь, 2016. – 272 с.

Антологія сучасної аналітичної філософії, або жук залишає коробку [зб. наук. праць; пер. з англ. / за наук. ред. А.С. Синиці]. – Львів: Літопис, 2014. – 374 с.

Вітакультурний млин: Методологічний альманах / наук. конс.-ред. А.В. Фурман. – 2005–2018. – Модулі 1–20.

Гусельцева М. С. Методологічна оптика як інструмент пізнання / Марина Гусельцева // Психологія і суспільство. – 2017. – №4. – С. 39–55.

Гусельцева М. С. Свідомість як проблема психології: постнекласична інтерпретація / Марина Гусельцева // Психологія і суспільство. – 2018. – №3-4. – С…..

Деннет Д. Пояснення “магії” свідомості / Деніел Деннет // Психологія і суспільство. – 2018. – №3-4. – С. 5–12.

Кайку М. Майбутнє розуму / Мічіо Кайку; пер. з англ. Анжела Кам’янець. – Львів: Літипис, 2017. – 408 с.

Кант І. Критика чистого розуму / Іммануїл Кант; пер. з нім. та приміт. І. Бурковського. – К.: Юніверс, 2000. – 504 с.

Карпенко З. С. Аксіологічна психологія особистості: [монографія] / Зіновія Степанівна Карпенко. – 2-ге вид., перероб., доповн. – Івано-Франківськ, 2018. – 720 с.

Карпенко З. С. Предмет і метод аксіопсихології особистості / Зіновія Карпенко // Психологія і суспільство. – 2008. – №1. – С. 35–62.

Кузнецов Ю. Б. Зиґмунд Фройд: народження нової філософії / Юрій Кузнецов // Психологія і суспільство. – 2016. – №4. – С. 6–16.

Мамардашвілі М. Проблема свідомості і філософське покликання / Мераб Мамардашвілі // Психологія і суспільство. – 2015. – №4. – С. 19–27.

Мондін Баттіста. Онтологія і метафізика: підруч. систем. філософії: пер. з італ. Б. Завідняка. – Жовква: Місіонер, 2010. – 284 с.

Москалець В. П. Сутність інтелекту, мислення, мовлення, свідомості як психофункціональних даностей / Віктор Москалець // Психологія і суспільство. – 2014. – №4. – С. 114–131.

М’ясоїд П. А. Психологічне пізнання: історія, логіка, психологія / Петро Андрійович М’ясоїд. – К.: Либідь, 2016. – 560 с.

Психологія вчинку: Шляхами творчості В. А. Роменця: зб. ст. / упоряд. П.А. М’ясоїд; відп. ред. А.В. Фурман. – К.: Либідь, 2012. – 296 с.

Роменець В. А. Виховання творчих здібностей у студентів / Володимир Роменець // Психологія і суспільство. – 2018. – №3-4. – С. 150–… .

Роменець В. А. Історія психології ХХ століття: навч. посіб. / В. А. Роменець, І. П. Маноха. – К.: Либідь, 2016. – 1056 с.

Савченко О. В. Рефлексивна компетентність особистості: [монографія] / Олена В’ячеславівна Савченко. – Херсон: ПП Вишемирський В.С., 2016. – 596 с.

Савченко О. Свідомість і рефлексія у базисі психологічного теоретизування / Олена Савченко // Психологія і суспільство. – 2018. – №3-4. – С. 56–79.

Савчин М. В. Методологеми психології: [монографія] / Мирослав Васильович Савчин. – К.: Академвидав, 2013. – 224 с.

Система сучасних методологій: [хрестоматія у 4-х томах] / упоряд., відп. ред., перекл. А. В. Фурман. – Тернопіль: ТНЕУ, 2015. – Т. 1. – 314 с. Т. 2 – 344 с. Т. 3 – 400 с.

Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т.; пер. з рос.; редкол.: В. М. Столєтов (голова) та ін. – К.: Рад. школа, 1983.

Т.1. Теоретичні проблеми педагогіки / склав і підгот. до друку Е. Д. Днєпров; за ред. О. І. Піскунова (відп. ред.) та ін. – 488 с.

Фурман А. А. Психологія смисложиттєвого розвитку особистості: [монографія] / Анатолій Анатолійович Фурман. – Тернопіль: ТНЕУ, 2017. – 508 с.

Фурман А. А., Фурман А. В. Вчинкова буттєвість особистості: від концепту до метатеорії (частина перша) / Анатолій А. Фурман, Анатолій В. Фурман // Психологія і суспільство. – 2018. – №1-2. – С. 5–26.

Фурман А. В. Ґенеза науки як глобальна дослідницька програма: циклічно-вчинкова перспектива / Анатолій В. Фурман // Психологія і суспільство. – 2013. – №4. – С. 18–36.

Фурман А. В. Ідея і зміст професійного методологування: [монографія] / Анатолій Васильович Фурман. – Тернопіль: ТНЕУ, 2016. – 378 с.

Фурман А. В. Методолог – професія майбутнього / Анатолій В. Фурман // Психологія і суспільство. – 2016. – №1. – С. 16–42.

Фурман А. В. Методологічна оптика циклічно-вчинкової організації теорії як системи раціонального знання / Анатолій В. Фурман // Вітакультурний млин. – 2017. – Модуль 19. – С. 4–15.

Фурман А. В. Методологія парадигмальних досліджень у соціальній психології: [монографія] / Анатолій Васильович Фурман. – К.: Інститут політичної і соціальної психології; Тернопіль: Економічна думка, 2013. – 100 с.

Фурман А. В. Модульно-розвивальна організація миследіяльності – схема професійного методологування / Анатолій В. Фурман // Психологія і суспільство. – 2005. – №4. – С. 40–69.

Фурман А. В. Модульно-розвивальний оргпростір методологування: аргументи розширення / Анатолій В. Фурман // Психологія і суспільство. – 2017. – №1. – С. 34–49.

Фурман А. В. Оганізаційно-діяльнісні ігри у вищій школі: [монографія] / Анатолій В. Фурман, Сергій Шандрук. – Тернопіль: ТНЕУ, 2014. – 272 с.

Фурман А. В. Парадигма як предмет методологічної рефлексії / Анатолій В. Фурман // Психологія і суспільство. – 2013. – №3. – С. 72–85.

Фурман А. В. Свідомість як рамкова умова пізнання і методологування / Анатолій В. Фурман // Психологія і суспільство. – 2017. – №4. – С. 16–38.

Фурман А. В. Світ методології / Анатолій В. Фурман // Психологія і суспільство. – 2015. – №2. – С. 47–60.

Фурман А. В. Сутність гри як учинення: [монографія] / Анатолій В. Фурман, Сергій Шандрук. – Тернопіль: ТНЕУ, 2014. – 120 с.

Фурман (Гуменюк) О. Є. Методологія пізнання освітнього вчинку в контексті інноваційно-психологічного клімату / Оксана Фурман (Гуменюк) // Психологія і суспільство. – 2012. – №1. – С. 47–81.

Фурман О. Є. Я-концепція як предмет багатоаспектного теоретизування / Оксана Фурман // Психологія і суспільство. – 2018. – №1-2. – С. 38–67.

Штайн Е. Вступ до філософії / Едіт Штайн; пер. з нім. Ілони Терзової. – Жовква: Місіонер, 2012. – 248 с.

Щедровицький Г. П. Методологічна організація системно-структурних досліджень і розробок / Георгій Щедровицький // Психологія і суспільство. – 2004. – №2. – С. 30–49.

Щедровицький Г. Організаційно-діяльнісна гра як нова форма організації та метод розвитку колективної миследіяльності / Георгій Щедровицький // Психологія і суспільство. – 2006. – №3. – С. 58–69.

Щедровицький Г. Синтез знань: проблеми і методи / Георгій Щедровицький // Психологія і суспільство. – 2015. – №2. – С. 61–83.

Щедровицький Г. Схема миследіяльності – системно-структурна будова, значення і зміст / Георгій Щедровицький // Психологія і суспільство. – 2005. – №4. – С. 29–39.

Юнг К. Г. Архетипи і колективне несвідоме / Карл Густав Юнг; пер. з нім. Катерини Костюк; наук. ред. укр. вид. Олег Фешовець. 2-ге вид. – Львів: Вид. “Астролябія”, 2018. – 608 с.

Яценко Т. С. Глибинне пізнання самодепривації психіки майбутнього психолога / Т. С. Яценко, В. І. Бондар. – К.: НДУ ім. Михайла Драгоманова, 2016. – 383 с.

Яценко Т. С. Концептуальні засади і методика глибинної психокорекції: підготовка психолога-практика / Т. С. Яценко, Б. Б. Іваненко, С. М. Аврамченко та ін. – К.: Вища шк., 2008. – 342 с.

Яценко Т. С. Феномен імпліцитного порядку в глибинному пізнанні психіки / Тамара Яценко // Психологія і суспільство. – 2017. – №4. – С. 109–126.

Бахтин М. М. К методологии гуманитарных наук / Михаил Бахтин // Эстетика словесного творчества. – Изд. 2-е. – М.: Искусство, 1986. – С. 381–393, 429–432.

Бахтин М. М. Собрание сочинений: В 7 т. / Михаил Михайлович Бахтин. – М.: Русские словари, Языки славянских культур, 1996 – 2003.

Выготский Л. С. Психика, сознание, бессознательное. Проблема сознания / Лев Выготский // Собрание сочинений: В 6-ти т. – Т.1. Вопросы теории и истории психологии / под. ред. А.Р. Лурия, М.Г. Ярошевского. – М.: Педагогика, 1982. – С. 132–148, 156–167.

Гегель Г. В. Ф. Энциклопедии философских наук. Т. 3. Философия духа / отв. ред . Е. П. Ситковский. Ред. коллегия: Б. М. Кедров и др. – М.: Мысль, 1977. – 471 с. (АН СССР. Ин-т философии. Филос. наследие).

Гегель Г. В. Ф. Философия религии: В 2-х т. / Георг Вильгельм Фридрих Гегель; пер. с нем. – М.: Мысль, 1977. – Т.2. – 573 с.

Гершензон М. О. Творческое самосознание // Вехи. Из глубины: сб. ст. – М.: Изд-во “Правда”, 1991. – С. 73–96.

Гусельцева М. С. Метамодернизм в психологии: новые методологические стратегии и изменения субъективности / Марина Гусельцева // Вестник СПбГУ. Психология. – 2018. – Т.8, вып. 4. – С. 327–340.

Гусельцева М. С. Эволюция психологического знания в смене типов рациональности (историко-методологическое исследование): [монография] / Марина Сергеевна Гусельцева. – М.: Акрополь, 2013. – 366 с.

Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии / Эдмон Гуссерль; пер. с нем. – М.: Академический Проект, 2009. – 489 с.

Деррида Ж. О граматологии / Жак Деррида. – М. Ad Мarginem, 2000. – 512 с.

Деррида Ж. Письмо и различие / Жак Деррида; пер. с фр. Д.Ю. Кралечкина. – М.: Акад. Проект, 2007. – 495 с.

Зинченко В. П. Миры и структура сознания / Владимир Зинченко // Вопросы психологии. – 1991. – №2. – С. 15–36.

Зинченко В. П. Сознание и творческий акт / Владимир Петрович Зинченко. – М.: Языки славянских культур, 2010. – 592 с.

Ительсон Л. Б. Лекции по общей психологии: [уч. пос.] / Лев Борисович Ительсон. – М.: Изд-во “Ин-тут психологии РАН”, 2005. – 448 с.

Лой А. Н. Сознание как предмет теории познания: [монография] / Анатолий Николаевич Лой. – К.: Наукова думка, 1988. – 248 с.

Мамардашвили М. К. Как я понимаю философию / Мераб Константинович Мамардашвили. – [2-е узд., измен. и доп.] / сост. и общ. ред. Ю. П. Сенокосова. – М.: Изд. группа “Прогресс”, “Культура”, 1992. – 416 с.

Мамардашвили М. К. Лекции о Прусте. Психологическая топология пути / Мераб Константинович Мамардашвили. – М.: Ad Marginem, 1995. – 1072 с.

Мамардашвили М. К. Символ и сознание. Метафизические рассуждения о сознании, символике и языке / М.К. Мамардашвили, А. М. Пятигорский. – [2-е изд.]. – М.: Языки русской культуры, 1997. – 213 с.

Мамардашвили М. К., Пятигорский А. М. Символ и сознание. (Метафизические рассуждения о сознании, символике и языке). – М.: Прогресс-Традиция, Фонд М. Мамардашвили, 2011. – 320 с.

Мамардашвили М. К. Сознание и цивилизация / М. К. Мамардашвили. – СПб.: Азбука, Азбука-Аттикус, 2011. – 288 с.

Савельева М. Ю. Введение в метатеорию сознания / Марина Юрьевна Савельева. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2002. – 334 с.

Сергиенко Е. А. Психология сознания в координатах эволюции / Елена Сергиенко // Mobilis in mobile: личность в эпоху перемен / под общ. ред. Александра Асмолова. – М.: Изд. Дом ЯСК, 2018. – С. 119–136.

Смирнова Н. М. Смысл и творчество / Наталия Михайловна Смирнова. – М.: Изд. “Канон+РООИ” Реабилитация, 2017. – 304 с.

Стёпин В. С. Теоретическое знание: структура, историческая эволюция: [монография] / Вячеслав Семёнович Стёпин. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 744 с.

Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание. Человек и мир. – СПб.: Питер, 2003. – 512 с. – (Серия “Мастера психологии”).

Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб.: Изд-во “Питер”, 2000. – 712 с. – (Серия “Мастера психологии”).

Чалмерс Д. Сознающий ум: В поисках фундаментальной теории / Девид Чалмерс. – М.: URSS, 2013. – 512 с.

Щедровицкий Г. П. Избранные труды / Георгий Петрович Щедровицкий ; [ред.-сост. А. А. Пископпель, Л. П. Щедровицкий]. – М.: Шк. культ. политики, 1995. – 760 с.

Эко У. Отсутствующая структура: Введение в семиологию / Умберто Эко. – СПб.: Симпозиум, 2006. – 544 с.

Dennett D. Intuition Pumps And Other Tools for Thinking / Daniel Dennett. – New York: W. W. Norton & Company, 2013. – 512 p.

Metamodernism: Historicity, Affect, and Depth after Postmodernism / end R. van den Akker, A. Gibbons, T. Vermeulen. – London: Rowman & littlefield International, 2017. – 304 p.


Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.


ISSN 2523-4099 (online), ISSN 1810-2131 (print)