Мотиваційна модель уроку у системі розвивального навчання

Олександр Дусавицький

Анотація


Урок досліджується як основна форма організації навчання і водночас як одиниця учбової діяльності на стадії її становлення, котре функціонально спричинюється головно як двома мотивами-стимулами (спонукання і смислоутворення), так і специфічними мотиваційними вузлами. Останні утворюються як динамічне поєднання вмотивованого долучення учня до учіння, внутрішнього прийняття ним учбової задачі, його ситуативного пізнавального інтересу і мотивації оцінювання навчальних та особистих досягнень. У результаті такий синтез актуалізованих на різних етапах уроку мотивів формує мотиваційне ядро учбової діяльності, у якому одні мотиви відповідають прямим продуктам цієї діяльності (теоретичні знання), інші – непрямим, побічним; зміст одних із них становить відношення до світу предметів, інших – до світу людей; одні детермінуються чинником новизни, інші – почуттєвістю, переживаннями тощо. Відтак ні мотиви емоційного спілкування, ні предметно-маніпуляційні, ні ігрові не здатні постати у ролі-якості прямих продуктів учбової діяльності; такими реально є тільки учбові мотиви, які багато в чому розвиваються завдяки прийнятній атмосфері уроку, тобто єдиному темпу роботи всіх учнів, що забезпечує оптимальний ритм перебігу навчального процесу.

The lesson is researched as the main form of organization of training and at the same time as a unit of training activity on the stage of its developing, which is functionally caused both by two motives-stimuli and specific motivation knots. The last ones are created as dynamic combination of motivated incorporation of a pupil to the process of studying, his inner acceptance of a task. In the result this synthesis creates a motivation core of training activity in which some motives corresponds to the direct products of this activity, while the other ones – to the indirect ones. So the motives of emotional communication are not able to acquire the role-quality of the direct products of training activity. It is possible only for training motives, which are developed most of all due to the accepted atmosphere of a lesson, that is, the unique tempus of the work of the whole pupils, which assure the efficient rhythm of running of the process of training.  


Повний текст:

PDF>PDF

Посилання


Давыдов В.В. Теория развивающего обучения. – М.: ИНТОР, 1996. – 240 с.

Дусавицкий А.К. Развитие личности в учебной деятельности. – М.: Педагогика, 1996. – 204 с.

Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 305 с.

Матюшкин А.М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. – М.: Педагогика, 1972. – 208 с.

Непомнящая Н.И. Становление личности ребенка 6-7 лет. – М.: Педагогика, 1992. – 192 с.

Репкин В.В., Репкина И.В. Развивающее обучение: теория и практика. – М., 1997. – 224 с.

Фурман А.В. Теорія навчальних проблемних ситуацій: психолого-дидактичний аспект. – Тернопіль: Астон, 2007. – 164 с.

Эльконин Д.Б. К проблеме периодизации психического развития в детском возрасте // Вопросы психологии. – 1971. – №4. – С. 6–20.


Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.


ISSN 2523-4099 (online), ISSN 1810-2131 (print)